Присвята Великому Кобзареві
Тарасе мій! Кобзаре превеликий!
До тебе я звертаюся щодня,
Бо ти – взірець, художник і мислитель,
Вкраїни рідної Великеє дитя!
Слова твої і нищили й палили,
Вони пророчили щасливі й радісні роки.
Та більше смутку у піснях твоїх і сили,
І їх несеш до нас ти крізь віки!
Слова твої як заклик, всі пророчі,
І лише ми це можемо сказать.
Тому їх перечитуєм охоче,
Бо прагнемо ми істину шукать.
Безмежне і безсмертне твоє слово,
Воно правдиве, чесне і дзвінке.
І років через двісті-триста знову
Залишиться таке ж воно палке!
Дніпро все ж так «реве та стогне», ох ревучий,
Неначе хоче щось нам сповістить.
«Садок вишневий коло хати» учить,
Що треба землю батьківську любить.
Як бачиш, ми, твої нащадки, нині
Той слід, що залишив ти на землі,
Бережем в серці нашім, у родині,
Щоб не було де стать нудній імлі.
Нехай же лине твоє слово, пісня
До кожної вкраїнської сім’ї.
Нехай же будуть світлими і чисті
Усі слова і помисли мої!
М. Паніна, вчитель української мови та літератури, 2014 р.
|